Исповеди logo

Монолог до коханого

Монолог про кохання

Дуже тяжко згадувати і зовсім неможливо забути. Минуле повертається знову і знову… знайомими обличчями, болючими спогадами, снами. Минуло уже 10 років, 2 місяці і 29 днів банально, навіщо рахувати, але ці цифри день за днем збільшуються в рахунку, ніде не губляться і не лишаються. Не хочу рахувати, але все одно знаю. Саме стільки часу минуло відтоді, як ти кинув під ноги моє кохання, розтоптав і лишив в брудній калюжі талого снігу. Боляче. Що ж тобі потрібно тепер, коли я навчилась жити мріями, не намагаючись втілити їх у життя.

Все почалось як і у всіх: зустрічі, прогулянки, обійми, поцілунки. Але чим довше це все тривало, тим більше я закохувалась. I настав той момент, коли я вже без тебе не могла ні дихати, ні мріяти, ні жити. Хтось скаже — підлітковий максималізм, я не погоджусь. Це все було насправді — реально, бурхливо, не мінливо.

Та чим більше я залежала від тебе, тим далі ставав ти. Ти зраджував, ти говорив не правду, ти все частіше не приходив на побачення, ти перестав мене помічати. Я страждала, та було тоді одне велике але: це ті поодинокі зустрічі, в яких було стільки пристрасті, ніжності, палкого коханні, що я про все забувала, все прощала.

Так тривало роками. В твоєму житті було багато дівчат, серйозних стосунків, а я весь той час чекала на тебе. Я вже не мріяла, не плакала, не намагалась тебе повернути, просто вірно чекала. І в той короткий проміжок часу, коли ти був сам, я надіялась, що попередня була останньою і ти прийдеш назавжди. Але весь час з’являлась наступна, а я й надалі була запасним варіантом.

Здавалось так буде вічно, я змирилась. Та одного разу в мені щось прокинулось: досить, скільки можна, я не потвора, далеко не дурна, для чого стільки самопожертви? Я зібралась і поїхала в інше місто за сотні кілометрів від тебе.

Я довго шукала себе: змінила кілька робіт, отримала три професії, нарешті зупинилась і почала будувати кар’єру. В проміжках між навчанням і роботою я не припиняла думати про тебе. Через деякий час дізналась, що ти одружився. Світ знову перевернувся, довго плакала, та все ж взяла себе в руки. Зустріла хорошого хлопця, здавалось, навіть покохала. Всю себе віддала сім’ї, народила двох прекрасних дітей. Здається вже звикла до свого нового життя, та доля повернула в інший бік. Ми знову зустрілись – для чого? Через певні обставини почали часто бачитись, я відчувала твій погляд на собі, ставало ніяково.

Тепер ти приходиш і кажеш, що життя без мене немає сенсу, що ти не щасливий в шлюбі, що завжди мене кохав і тільки мене, ледь не плачеш, стаєш на коліна, благаєш прощення… що ти чекаєш у відповідь? Що я маю зробити? Пробачити і кинутись в обійми? А як же моя сім’я, мій чоловік і діти, а як же ти, твоя родина?

Я скажу чесно, правду. Я довго цього чекала, тисячі разів прокручувала все це в думках, а зараз я не знаю, що сказати. Кажеш, що кохаєш. І я тебе, шалено. Та ти пробач, я вже не повернусь, ніколи, пізно, надто пізно… Я не можу зрадити того, хто стільки часу поряд, хто мене любить. А ти йди до дружини, вона чекає, знаю…

Автор: Жінка

У Вас похожая история? Пожалуйста, напишите нам об этом (регистрироваться не нужно).

Поддержите, пожалуйста, автора этой истории:


Комментарии к исповеди “Монолог до коханого”:

Анонимные комментарии 4 комментария:

Мені здається мене чекає те ж саме….я зараз на стадії планування сім’ї з людиною яку здається кохаю, але все частішу згадую його…і молюся про те, щоб він усе змінив у наших життях…..але можливо все залишиться на своєму місці, і через 10 років я буду писати такі самі рядки….

А у меня такое уже было… и даже закончилось… С одной стороны не надо делать глупостей, оставайтесь в семье. А с другой стороны, так и будете всю жизнь его любить и вспоминать, и муж будет нелюбимым… Но с ним у Вас вряд ли что получится.Он же совсем не изменился, и не любит совсем, ему просто необходимо в очередной раз проверить свои силы, свое влияние на Вас. У меня во всяком случае было именно так…

А я так ничего и не поняла!

Все набагато банальніше в нашому житті. Якщо не склалося і розійшлися-ти його не кохаєш.Якщо зрадив, значить він і вдруге зрадить, питання лиш в тому чи будеш ти таке терпіти.В даному випадку молоді люди просто зустрічалися…він знадив…, а вона?До нього вона «чесна» була?Надто багато питань тут можна ставити.Наразі тут бачимо чоловіка, який зрадив вже свою існуючу сім’ю і прибіг до першого кохання…Прибіг не тому, що кохає ще перше кохання, а прибіг, бо набридла сім’я його теперішня.А жінка…шавала…любить одного, а живе з іншим…Раз така і не вміє жити- страдай все життя.
Завджи все в світі можна міняти….І робити краще, а не бігати від одного до другого чи навпаки до другої…Я б радив тверезо оцінювати ситуацію і висловлюватися так обережно, але аж ніяк не рубати з плеча.

Оставить анонимный комментарий:

Спасибо за Ваш отзыв и конструктивную критику. Будьте вежливы, не ругайтесь:

Текст вашего комментария*: ↓

* - обязательные для заполнения поля


Добавьте собственную историю прямо сейчас (регистрация не требуется). Читайте также исповедь. Не вошедшие в основную часть сайта публикации мозжно найти здесь. При копировании понравившихся историй, пожалуйста, не забывайте ставить ссылку на ispovedi.com со своего сайта или группы в соцсети. Большое спасибо за Вашу поддержку и участие в развитии сайта.


Читайте также самые новые публикации в этой категории: