Мої 25

Святкую своє День Народження 1 квітня, адже так мені судилось народитьсь 25 років тому! Кожного року цей день особливий, друзі завжди намагаються мене чимось здивувати, то викрадення організують, то безхатько почне за мною ганятись, то ще щось. Проте цього року вони перевершили себе!

Незадовго до дня народження у мене почалась якась апатія і нічого не приносило задоволення: ні робота, ні коханий, розваги не цікавили. А інколи я взагалі починала скаржитись на життя і думати для чого воно мені. Думаю у багатьох інколи бувають подібні філософські роздуми.

31 березня мене знову накрило і ще й страшенно боліла голова. В той день подзвонила подруга і сказала, що її затопили сусіди і їй ніде ночувати, я звичайно запросила до себе. Голова розколюється, нічого не хочу. Христина (моя подруга) запропонувала мені випити снодійне і я погодилась. Випила рожеву таблетку, яку мені дала Христя.

Прокинулась я від лаю собак і одразу ж вдарилась головою у щось тверде. Я була в замкнутому просторі. Паніка одразу охопила мене, я не розуміла ispovedi.com де я. Коробка, якась дерев’яна коробка, Господи, та це ж труна! Я лежала в труні під землею, а десь наді мною гавкають пси. Я почала кричати, але звук був глухим. Ви тільки уявіть мій стан, паніку та агресію! Невже це все? Кінець у 25?

Хвилини здавались вічністю, усе життя майнуло перед очима, а всі вчорашні проблеми перестали ними бути, і це вже навіть не дрібнички! Я тоді готова була душу продати дияволу, аби жити! Жити та бачити небо і відчувати запах кави з лавандою! Я згадувала батьків, коханого і чомусь свою першу вчительку, яку ненавиділа усе життя. Молилась, аби це був сон, намагалась вибити дах труни, але все було марним.

І коли я почала дякувати Богу та всім рідним за чудові 25 років мого життя, десь біля ніг я почула звук смс, якось скрутившись дістала телефон, а там смс від Макса (мій друг) «З Днем Народження, бро! Бажаю тобі життя без хандри та апатій!»

Я заплакала, бо сама не вірила більше у життя. А далі прийшло ispovedi.com ще одне смс: «З 1 квітня, з Днем народження!» І почулись звука над головою, стукіт лопати об дерево, мене відкрили і сонце засліпило очі!

Навкруги стояли мої друзі з кульками та квітами і гучно сміялись. Ми справді були на кладовищі, я справді була під землею.

За ці 5 хвилин я по-справжньому навчилась цінувати те, що маю. Я ненавиділа своїх друзів і так любила! Це злий жарт, але він був мені потрібним.

А потім вони вручили мені конверт, ці дурні подарували мені місце на кладовищі і побажали років так 90 ще там не з’являтись.

От так я зустріла свої 25!

Автор: Аноним