
Мені 35 років. Одружені 10 років, маєм 2 дочки. Після весілля, я помітила, що чоловік не такий, як раніше. Став холодний, вічно шукав причини для сварки. Після народженя першої дочки почав піднімати руку. Ображає всіма гіршими словами, ніколи не визнавав своєї провини!
Я ж навпаки мя’ка, терплю, прошу вибачення, навіть коли невинна. Коли затишшя, то вічно прошу уваги від нього, ласки, обіймів. Він багато раз він фиркав, казав: «нелюблю цілуватись, нехочу обійматись». Холод від нього весь час. Йому все не так, не так сказала слово, не так розсунула штори, все знаходить причини щоб образить!
Не раз виганяв мене. Бувало ніч бродила, чуть не боса, не мала де подітись, бо вигнав, а так коли в нього такі напади люті, то тиняюсь по місту поки не заберу дітей. Боюсь залишатись з ним сама, в нього погляд як в звіра. Я вже 10 років його боюсь. У нас з дітьми постійний страх, що вже тато йде. Бо якщо щось не так, чи не там уроки вчить, чи запізно вечеряє, то все, скандал до бійки.